пʼятниця, 25 квітня 2008 р.

Привіт з країни пивних животиків

Колись в далекі брєжнєвські часи, коли євреям дозволили повертатись на історичну Батьківщину в народі ходив анекдот:
"Попал Леонид Ильич Брежнев в авиакатастрофу. В крайне тяжелом состоянии его доставили в больницу. Необходимо переливание крови. Но в Кремле в тот день не было электричества, и вся консервированная кровь, хранившаяся в холодильниках, испортилась. А у Брежнева была очень редкая группа крови. Отправили гонцов по всей Москве. И, наконец, где-то на окраине города разыскали человека с нужной группой крови. Им оказался Хаим Рабинович. Взяли у него кровь и доставили в операционную. Перелили кровь. Прошло минут пятнадцать — Брежнев открывает один глаз, затем — второй, начинает причмокивать. Кто-то из членов Политбюро спрашивает:
— Ну, как, Леонид Ильич?
Надо ехать!"

Ось і у мене через чотири дні після повернення в голові крутиться все те ж: "Надо ехать!". Ні, не скажу, що Німеччина - це щось надзвичайно особливе. Може я був в такій її частині (земля Північна Вестфалія зі столицею у Дюссельдорфі), що з курсуючих по всій землі електричок видно страшні задні стіни будинків, а на коліях лежить усякий мотлох, починаючи від газет і використаних презервативів і закінчуючи Бог зна чим, а тротуари такі ж нерівні, як і у нас, та ще й пробки на безкоштовних німецьких автострадах. Але народ і спосіб їх життя мене приємно здивували. Не хочу описувати я спосіб життя своєї рідної тітки з її синами, бо це неетично, але, якщо хто коли слухав п'єсу шанованого мною Л. Подерев'янського "П..дєц", то пам'ятає такі слова: "З товарного вагону чути, як хтось сито ригнув і веселий регіт. З усього видно, що його мешканцям живеться гарно і весело."
Ось саме таке враження справив на мене стиль життя не тільки моїх родичів, але й пересічного німця.


Пардон, що я почав свою розповідь ніби з кінця, але головна думка і власне враження вже написані, тож далі переходжу до методичного викладення фактів, по можливості незаретушованих власним світосприйняттям.

Зупинюсь спочатку на двох цікавих, як на мене, речах. По-перше, тепер я знаю, що чути на вулицях французських міст в чотири години ранку... Ні, не пташки співають - співати вони починають десь о п'ятій, а о четвертій ранку чути лише гудіння... світлофорів. Вони, при перемиканні світла (а світло вони майже усюди, навідміну від наших, перемикають усю ніч) видають характерний звук схожий на гуркіт трансформатора. А ще пізніше я зрозумів, що французські діти не знають, який засіб пересування видає характерні звуки "чух-чух" або "тудух-тудух, тудух-тудух "...
Оце так я добирався вночі в аеропорт мимоволі помічаючи усякі непотрібні речі. Розрахунок графіку прибуття на місце посадки в мене вийшов якісний і я прибув рівно за годину до кінця реєстрації. Тільки-но відправив батькам повідомлення, що хвилюватись нічого, і почались невеличкі пригоди. Трохи забігавшись, навіть подумав, що сів не у той автобус, що віз до місця сходження на літак. Але почувши характерну вимову представників германських племен, відчув себе ветераном Великої Вітчизняної, що попав на зйомки відомих німецьких фільмів, що не потребують перекладу. Для достовірності не вистачало тільки звуків кулемета і атласного ліжка.
Чесно кажучи, німецька мова зблизька вживу не така вже й мілітаристична. Представники бувших гунів та готів говорили трохи приглушено, на відміну від чорнявого представника Африканського континенту, голосна гнусява вимова якого безпомилково видавала в ньому постійного мешканця Сполучених Штатів.
От ніколи зі мною не сяде у транспорті красива дівчина, на яку я задивлявся на зупинці, але завжди сяде впавший в око здоровелячий негр в чорному спортивному костюмі з товстелезним залотим ланцюгом поверх спортивної куртки, котрий ось-ось так і почне читати одну з пісень "50 Cent". Одразу, тільки-но зайнявши місце, він попросив мене помінятись з ним місцем у випадку, якщо третє буде вільне. Реалізувати своє прохання він вирішив саме в
той момент, коли пілот оголосив про початок взльоту, чим дуже сильно перелякав стюардесу, котра в гучномовець стала говорити усіма мовами, які знала. Щоправда, так йому пересісти і не вдалось, бо лампочку "застебніть ремені" до кінця польоту не вимкнули, незважаючи на запевнення все тієї ж стюардеси. Власне, часу на переходи в польоті і не було: мені здалось, що ми тільки набрали висоту і пілот повідомив про початок зниження.
От вам і уся Німеччина в одному афроамериканцю :) Ні, більше я його й не бачив, але чогось зворушливого і цікавого написати про Кьольн, Вупперталь, Дюссельдорф і ще одне місто, назви якого я не запам'ятав, не можу. Так, Кьольнськи собор величний і красивий, але Руанський не гірше. Так Бенратський парк приємний, але Версаль,
самі розумієте, - потужніше. Так, транспорт ходить часто і за розкладом, але це правило застосовне до усієї Європи. Так, купа красивих дівчат говорять англійською (а часто і російською), але хіба це перевага перед французськими і українськими красунями? Чому ж "Надо ехать!"? Бо там тихо і спокійно, а люди ввечері займаються бігом, їздою на велосипеді або роликах по асфальтованих доріжках в лісі, в якому шастають на кожному кроці дикі качки. А в понеділок можуть зранку дозволити собі випити пива, не кажучи вже про суботній вечір, коли наступає "пивне єднання".
Короче, мені сподобалось. Може - то поклик дідової крові, може просто бажання десь осісти, тож "Надо ехать!".
P.S. Вупперталь мені чомусь нагадав два містечка районного маштабу в Тернопільській області, котрі я проїздом бачив минулого літа, їдучи з Івано-Франківська у Хмельницький. Чи то архітектура, чи то пагорбиста місцевість, не знаю, але щось невловимо схоже.

четвер, 10 квітня 2008 р.

Французська система освіти

Якось по приїзді у мене з сусідом зайшла розмова про те, скільки років він буде вчитись в університеті. Він мені відповів, що три. Тоді я його почав розпитувати, чому у них у вузах вчаться так мало (порівняно з нашими теперішніми шістьма роками панталонопротирання) і він мені почав щось розказувати про школу, ліцей і таке інше, але "труднощі перекладу"завадили мені увідомити усю глибину картини.

Нещодавно на уроці французскої ми з моїми індокитайськими колегами зачепили тему французської освіти. Приводжу орієнтовну схему тут:
  • Дитячий садок (l'ecole maternelle) з 2 до 6 років;
  • Початкова школа (l'ecole primaire) з 6 до 10 років;
  • Коледж (le college) з 11 до 15 років;
  • Ліцей (la lycée) з 16 до 19 років;
  • L'Université, IUT, BTS.
Щодо останнього написаного етапу навчання, то тут я не експерт. Зокрема, я не зовсім зрозумів з тих пояснень, що мені щойно дали мої товариші, що таке IUT та BTS. Гадається - це щось типу наших коледжів і технікумів. А от з університетом цікавенько: можна вчитись 3 роки і отримати так звану ліцензію (про це мені напевне казав мій сусід). Залежно від спеціальності за цією ліцензією можна працювати (наприклад, системним адміністратором, підказали мені колеги). Але після трьох років, можна продовжити навчання і отримати дипломи Master 1 et Master 2. Ну, і все: дорога відкрита для подальшого підняття освітнього рівня або деградації. Тут теж декілька варіантів: сім'я, робота, кандидатська, все разом, духовна семінарія... ряд продовжуйте самі.
Як бачите, система приблизно нагадує нашу до 9 класу навчання (і після університету...), але ліцей, за чутками, вже набагато більш спеціалізований, ніж наші десятий, одинадцятий і (в перспективі) дванадцятий класи з "поглибленим вивченням монголо-татарських діалектів" і "природничо-робітничими профілями".

P.S. А знаєте, хто така інститутриса (l'institutrice)? Не вгадали - це вихователька в l'ecole primaire :-)

пʼятниця, 4 квітня 2008 р.

Про розпродажі

Щось минулий робочий тиждень не задався... ще з п'ятниці. Угу... таке теж буває. Прямо як в мультику про собаку: "І нюх нє тот, і глаз нє тот і ногі как нє своі...".
Сьогодні нарешті вирішив купити вина на честь веснянного розпродажу. У французів двічі на рік проходить так зване "La foire aux vins" - весною і осінню - тоді можна затаритись дешевше. Ось я, як діловитий холостяк, вирішив наповнити свої погреба (під постіллю) напоєм богів. Видали мені газетку з пропозиціями, я напряг сусіда перед його від'їздом додому, щоб обвів мені олівцем вина, що варті моєї уваги, сьогодні, узявши торбинку, пішов. Фішка в тому, що береш 4 пляшки вина, а ще 2 отримуєш ніби безкоштовно... Не знаю, в якому місці мене надурили, але я узяв 6 пляшок і заплатив за них по їх реальній ціні. Реальна ціна виявилась на 25 відсотків більша від акційної...

Тепер у мене під матрацом лежить 5 пляшок сухого вина. Жадібність фраєра згубила... Я сухе вино не дуже то й люблю.

Я згоря вирішив одразу наповнити свій келішок... Підступний сусід поїхав додому, забравши із собою штопор...
Не питайте мене, як смакує французське сухе вино з корком... - Так само, як і без корка. Тільки ось піду стаканчик помию, бо у ньому плавають легкі фракції того, що від цього корка залишилось після п'ятнадцяти хвилин колупання.

Доречі, кому цікаво, у Франції ще є один розпродаж двічі на рік, називається "Soldes" - влітку і взимку. Там можна вполвину дешевше придбати резинові чоботи, шарф, довжина якого вдвічі перевищує мій зріст і шапку ушанку - нормальний такий прикид, не сказати, щоб пересічного, але француза.