Історія довга, тож
запасіться попкорном і насолоджуйтесь.
Десь після півроку
невдалих пошуків нового місця роботи
“по-душі”, прийшлось мені шукати роботу
за спеціальністю. За спеціальністю
робота знайшлась відносно швидко.
Отримав навіть декілька пропозицій. З
більш-менш вдалих варіантів було два:
Франція і Італія.
До італійців я попав
по знайомству і фактично погодився з
тим, що їду я до них. Особливо це стало
для мене зрозуміло після того, як я з
несвіжою головою і добрячим алкогольним
амбре читав майбутнім колегам семінар
на наступний день після спільного дуже
душевного святкування Різдва. Французи
у мене були швидше такою собі забавкою,
від котрої я нічого не втрачав або навіть
отримував певний досвід, проходячи
співбесіду.
Сталось, однак, так, що
в самий останній момент італійці виявили,
що не можуть взяти мене на роботу тоді,
коли обіцяли, тобто одразу по закінченню
мого німецького контракту. Для французів
же це не складало проблеми і взагалі
складалось враження, що вони мене готові
взяти на роботу прямо завтра о 9.47, одразу
після того, як вип'ють кави і перецілуються
з усіма колегами жіночої статі. Так вони
власне і зробили: не попередивши завчасно,
прислали мені підписаний директором
контракт з датою виходу на роботу, котра
попадала на останній день моєї давно
запланованої відпустки. Разом з контрактом
французи прислали товстелезну книжку,
в якій були описані в подробицях різні
аспекти мого життя на новому місці. Якби
я ту книжку уважно дочитав, то ймовірно
знайшов би навіть рекомендовані імена
моїх майбутніх дітей. Слід зазначити,
що коли французи прислали контракт, то
я вже, знаючи що італійцям забракло
часу, продовжив свій робочий контракт
і контракт на квартиру в Німеччині.
Провівши ніч і частину ранку в
складних роздумах і муках вибору, я
постановив: “Французам відмовити!”
А в цей час в італійській
конторі “малесеньке звірятко загортало”
мої документи в папку... А було моїх
документів там, я вам скажу, немало. Про
всілякі дебільні анкети в двох екземплярах
італійською мовою, дипломи, квитанції
про оплату і т.і. я мовчу. Найбільше, що
мене вразило, - це необхідність роздрукувати
(рік 2013 від Різдва Христова!!!) всі мої статті на
принтері і послати їх поштою! Відчуйте
контраст: французам я послав відскановані
дипломи і рекомендаційний лист електронною
поштою і вони підписали зі мною контракт,
а італійцям я послав два кілограми
паперів і вони.. запросили мене на
співбесіду!
Я не мазохіст і якісь раціональні причини,
які в цій розповіді я опускаю, все таки
були, щоб не їхати у Францію. Але зараз
я розумію, що ці раціональні причини
розбились фактично вщент об холодну реальність.
Продовжимо. Отже,
підходили до кінця два місяці мого
подовженого контракту, котрий великодушні
німці мені дали на те, щоб італійці
встигли спекти лазанью обробити мої
документи. Співбесіду в Італії на той
момент я пройшов і їхав підписати
контракт. Контракт за змістом мені не
сподобався, але відступати назад вже
не було куди, та й такого типу контракти
взагалі не придумані для того, щоб комусь
подобатись. Їдучи підписувати контракт,
я був впевнений, що це вже останній і
остаточний етап перед зміною місця
роботи. Яке ж було моє здивування, коли
тітонька-італійка в університеті мені
повідомила, що їм після цього потрібен
ще місяць на те, щоб попросити для
мене робочу візу... Тільки тік лівого
ока видав мою “глибоку стурбованість”.
Не будучи впевненим,
що італійці справляться за місяць, а
невідомо скільки сидіти без роботи і
житла в Німеччині (бо місяць це був
мінімальний термін) не хотілось, я
прийняв рішення, що по закінченню
контракту поїду в Україну. Чекати
остаточні документи і отримувати візу
вже буду там.
Тепер такий ось цікавий
факт: німецький вид на проживання
залишився у мене дійсним ще місяць після
закінчення робочого контракту. Тут і
виникла перша проблема, коли я прийшов
в італійське посольство. Виявляється,
наявність виду на проживання в країні
Шенгенського договору робить мене
нерезидентом України. Ця обставина
збентежила дівчинку у віконці візового
центру, і вона почала дзвонити вищому
керівництву. Керівництво відповіло
через дві години.
Тож саме стільки часу мені прийшлось
просидіти у візовому центрі, поки я не
почув, що візу мені такі дадуть, але
термін її дії буде починатись з першого
дня закінчення німецького дозволу на
проживання. По правді кажучи, це мене
цілком влаштовувало: німецький дозвіл
на проживання дозволяв заїхати в Європу
раніше, а італійська віза починалась
якраз в день початку роботи. В такій
майже точно ситуації я був, коли переїжджав
з Франції в Німеччину: з України я
прилетів на пару годин у Францію, забрав
залишок речей і в той же день поїхав на
поїзді в Берлін. No problem, або,
як сказали би французи, “па д'сусі”.
Італійці, судячи з усього, хочуть сказати
те саме, що й французи, але сенс в цей
вираз вкладають російський.
“Можно я объясню?!” (с) Г. Кернес Приблизно тиждень
тому я забронював квиток на автобус з
України в Берлін, а також купив квиток
на літак з Берліна в Мілан. За день до
мого виїзду з України я взнаю від
італійців, що для того, щоб по прибуттю
в Італію почати процедуру оформлення
виду на проживання, треба мати штамп
в'їзду в країну по новій візі. А квиток
з Берліна в Мілан у мене на день раніше,
ніж починається строк дії візи. Тож я(за
порадою майбутнього боса) купляю ще
один квиток з Берліна в Мілан в день дії
візи. Але є одне “але”, скорочено АЄОА
(с). Оскільки я шенгенський кордон все одно
перетинаю раніше строку початку візи,
то штамп в мене (який мені навіть і не
поставили) стоятиме не той, що треба. А
коли я влечу в Італію з Берліна, то штамп
мені знову ж таки не поставлять, бо
всередині шенгену немає перевірок. Їду
я оце в автобусі зараз з двома непотрібними
квитками на літак з Берліна в Мілан, з
отриманою щойно СМС від майбутнього
боса з пропозицією в наступні три дні
ще раз повернутись в Україну і назад та
думками про те, чому я вирішив їхати в
Італію, якщо мені вже сама процедура
збору документів видалась химерною. До
того ж, я не говорю італійською і моя
майбутня робота мене не влаштовує...
P.S. Ну а щоб у вас не залишилось сумнівів в моїй неадекватності, зазначу, що французи мені давали солідну суму грошей на переїзд і пошук житла. Бос же мій італійський місяць тому мене урочисто заспокоїв, що він знайшов мені "room available at any moment". Ця "рум" виявилась банальною кімнатою в якомусь готельчику з нехілою поденною оплатою і можливістю проживання тільки до Пасхи...
