Як виявилось, інколи
реалізувати своє конституційне право
значно важче, ніж виконати свій
громадянський обов’язок.
Був на виборах тут - в
Мілані. Не проголосував, бо хтось дуже
погано вчив в школі математику. Отже,
на вибори на нашій виборчій дільниці
зареєструвалось 11000 чоловік. На видачу
бюлетенів посадили людей за 9 столів.
Задача запитує: якщо на кожного виборця
член комісії витрачає, скажімо, 5 хвилин,
скільки годин знадобиться, щоб
проголосували усі? Може я щось не так
порахував, але в мене вийшло більше 100
годин. Нагадаю, що виборчі дільниці були
відкриті з 8.00 до 20.00...
З негативних моментів,
він один: організація голосування.
Навіть, якщо бюджетом чи чим іншим
кількість членів виборчої комісії
обмежувалась, все можна було б зробити
значно приємніше. Починаючи від
організації черги (цій елементарщині
зі спеціальними стрічками, як в аеропорту,
в нас ну ніяк не можуть навчитись) і
закінчуючи людським інформуванням
виборців в стометровій черзі. Я приїхав
після обіду і простояв в черзі 5 годин!
Лише о 6-й годині вечора з дільниці вийшла
людина і попросила скласти список, щоб
хоча б наперед взнати в комп’ютерній
системі, до якого стола підходити. Якби
це було зроблено вчасно, то, думаю,
додаткових півтисячі голосів можна
було б таким чином зібрати.
З позитивних моментів
(він, власне теж один): люди! Так, аудиторія
дуже специфічна, бо в Італії українська
діаспора — це західна Україна. Але
скільки ж там було українських прапорів
та вишиванок, як люди в цій страшенній
черзі співали пісні, як підбадьорювали
один одного. Перед входом була штовханина
(доволі серйозна), але загалом в черзі
було дуже приємно і спокійно. Вразили
люди, котрі купили пластикові стаканчики
і воду і роздавали усім бажаючим в черзі.
Вразила дівчинка, котра приїхала на
мотоциклі під виборчу дільницю з
синьо-жовтим паперовим ірокезом на
шоломі :) Вразили 15 чи 20 автобусів,
найнятих діаспорою, щоб довезти людей
з віддалених районів. Вразили італійські
чоловіки загорнені в прапори України,
що терпляче чекали своїх дружин до
переможного кінця.
Останні дві сотні людей
разом зі мною о 20.00 запустили всередину,
адже згідно закону, всі, хто до цього
часу потрапив всередину, мають право
проголосувати. Так, я не проголосував,
вже будучи за крок від виборчої кабінки,
бо ризикував запізнитись на останній
потяг. Але якесь приємне почуття
залишилось від побаченого. Все у нас
буде добре!
