das ist Berlin

Ну ось, після довгої і трохи виснажливої дороги Хмельницький-Київ-Париж-Руан-Бендар_Сері_Бегаван-Париж-Берлін я знаходжусь в столиці Німеччини. Вже тиждень як... Можна писати про перші враження. Навіть про другі вже можна — тут-то я вже бував.

Про людей. Що стосується самих німців, то тут розповідати нічого: німці як німці, навіть по-німецькому говорять. Бувають такі, старші (напевно зі Східного Берліну), як сказав мій шеф “сурові”. Турків я не бачив, але ходять чутки, що місцями їх тут-таки багато. Зате, на відміну від тихого франко-арабського Руана, російськомовних тут — ну просто “завалісь”. Так само багато чомусь іспанців, але в основному молодих. Напевне, студенти...

Про місто. Київ красивіший!.. особливо в центральній частині, та й по периферії є що подивитись. Я-то поки небагато бачив, але вже другий раз в місті і одне і те саме враження: менш акуратне місто, ніж будь-яке французьке з тих, що я бачив. Може зима (яка тут значно помітно холодніша) дає про себе знати. Все якесь сіре, брудний сніг і лід, де-не-де незабудовані пустирі з чагарниками, будинки а-ля Радянський Союз, всюди ремонт, з екскаваторами, підйомними кранами, п'яними будівельниками, піском і котлованами.

Про дороги. Аномально мала кількість пішохідних переходів типу “Зебра” або регульованих світлофором. Але, що цікаво, підземних чи наземних також немає... Тому система переходу вулиць якась незрозуміла. Емпірично-договірна, і це при тому, що водії не такі-то вже і “лапочки” - ганяють, дай Боже.

Про магазини. Певно тому що я живу в центрі, супермаркетів тут зовсім не видно. Такі невеличкі міні-маркети, та й то небагато. Вже відвик від магазинів побутової хімії, а вони тут є, хоч по-правді сказати, деякі елементарні речі можна купити і в міні-маркетах. Продавщиці не дуже привітні, на відміну від французьких, котрі не переставали “щиритись” і повторювати “merci” та бажати “bonne journée (soirée, weekend)”. Навіть українські “дівчатанакасі” поряд з німецькими - просто лапочки. Слово “pardon” (як там його німецький аналог?) в публічних місцях також не в пошані.

Про житло. Велике!.. Апартаменти в хостелі, куди я тимчасово заселився, розраховані на 2 людини. У кожного своя спальна кімната розміром з мою руанську квартиру (і це не перебільшення). Мається в наявності спільна вітальня, розміром з спальню, туалет і величезна ванна кімната. Кухня суміщена з коридором, що з’єднує усе це щастя. Є навіть стаціонарний телефон, а от з інтернетом не лади, хоч обіцяють провести. Вчора провідав квартиру, котру планую зняти найближчим часом. Вона чи не більша, ніж оці апартаменти. Все, закінчилась епоха собачих будок!

Про лабораторію. Вона в центрі - більш центральне місце було б знайти важко. Хіба виселити фрау Меркель з квартири (яку вона винаймає) в будинку напроти Pergamon Museum (повз який я, до слова сказати, ходжу щодня на роботу) та перенести туди інститут. В лабі теж ремонт: зверху час від часу свердлять та гупають кувалдою, але в основному затишно, хоч і не так чисто, як було в Руані. Зали для відпочинку (як і їдальні) немає, а за каву треба платити 10 центів (правда ніхто не контролює, чи поставив ти засічку в папірці, коли наливав кружечку-другу). Люди і постери (а особливо список публікацій за 2009 рік) справляють приємне враження серйозних науковців. Думається, що так і є.

На цьому поки все. Auf Wiedersehen.