Про націоналізм.

Тільки знявши свою дупу з незатишного крісла літака, що приземлився в Парижі, я швиденько пересадив її в крісло машини і помчав у Бельгію. Якщо вам коли-небудь хтось скаже фразу типу: “будь-яке місто після Парижу вже ніколи не залишить в тебе стільки враженнь, скільки залишив Париж ”, не повірте йому і їдьте після Парижу ще, як мінімум, в Брюссель і побудьте там вночі на центральній площі. А якщо ви ще й любитель пива та шоколаду, то взагалі життя вам здасться піснею. Були б фінанси...

А взагалі я про те, що, якщо хто не знає, то Бельгія федеративна держава з двома найбільшими мовними групами — франкомовною і голандськомовною (фламандці). Якщо в Брюсселі всі жителі, здається, нормально говорять французькою, то вже за декілька десятків кілометрів у місті Брюгге не почуєш від місцевих жодного французького слова. Мало того, коли в знайомої в ресторані вирвалось французьке “merci”, дядечко, що нас обслуговував, підніс пальця до губ, прошипів і сказав, що тут не розмовляють французькою.

Так це я до того, що живу і чекаю, коли ж вже в районі Харкова чи хоча б Вінниці вусатий вуйко-офіціант, у відповідь на москальське “спасіба”, з виразним британським акцентом відповість “Sh-sh... We don't speak Russian here!”.

Отака я націоналістична потвора! бу-га-га