На літні канікули мій сусід по квартирі з'їхав і не обіцяв повертатись. Оскільки ми жили разом, то документи на деякі речі теж здавали разом, зокрема папери на знижку по оплаті житла оформляв він, попросивши у мене лише деякі ксерокопії.
Десь через місяць, після того як він з'їхав, мені одна контора прислала листа, в який починався приблизно наступним чином: “Оскільки ви вже не живете разом зі своєю дружиною...”.
І як же я був радий, коли одного разу, повернувшись з роботи, побачив біля плитки його вилки і ложки з червоними пластиковими ручками!
“Мой любимый жена” такий хазяйновитий, що привіз із собою електричну духовку і навіть доволі об'ємну тумбочку під неї. Мало того, десь через тиждень свого приїзду він звернувся до мене з питанням: “Віктор, мол, як на рахунок повечеряти разом? Я привезу з дому вина з погребу мого батька і приготую щось.”. Ну, як я міг сказати “ні”?
В минулу середу на столі красувалось м'ясце, варений рис і пляшечка “Шато де Кавайе” 2001 року. Приємна сімейна вечеря без нав'язливого сервісу.
P.S. Не знаю, хто пустив цю чутку про сусіда-негра, але, щоб придушити її “на корню”, хочу зауважити, що сусід у мене білий(!) кучерявий француз на ім'я П'єр.
субота, 20 вересня 2008 р.
Підписатися на:
Дописи (Atom)