Навіяло

Мені знайома дівчина дала лінк на книжку. Якби трохи раніше (років на 7-8), а то ось результат:

.. Штирлиц мирно дремал внутри новенького «горбатого» «Запорожца», перекрашенного под немецкую мотоколяску на опушке леса под Нюрнбергом. Он знал, что через семь минут проснётся и будет заниматься глубоким петтингом с Кэт. При упоминании имени радистки по спине разведчика прокотились противные мурашки: «Опять придумает что-то новенькое...».

Стрелка именных часов «Победа» с надписью «Горячё любимому Севе!» - транслитом для солидности - отсчитывала последние шесть секунд сна. Штирлиц проснулся и поднял голову с табуретки, которая заменяла седушку переднему пассажиру. В дупле растущего неподалёку дуба показались знакомые глаза. «Белка!», - подумал Штирлиц. «Сам ты - дятел», - прочитал по лицу вылезающей из дупла Кэт бывалый разведчик.

Сквозь накинутое на плечи Кэт одеяло было видно, что из одежды на ней только серебряная цепочка с алюминиевым крестиком. «Конспирация», - опять пораскинул мозгами мужчина.
Кэт бесшумно уселась на табуретку переднего сиденья. Когда она повернулась, чтобы захлопнуть дверцу, «одеяло на ногах разошлось. Она сразу его поправила, но на задворках сознания опытного бойца воздел руки и ту, запретную, часть тела Приапчик — и дико засверкал глазами.» Штирлиц знал, «що саме в цю хвилину до нього мала б прийти довгожданна ерекція». Также ему было прекрасно известно, что если она не приходит, то «тогда надо воду злівать». Штирлиц сотворил умоляющего вида гримасу и попросился «поглядеть на звёзды» («помогать маленькому другу» он отпрашивался в прошлый раз в ресторане «Холокост»).

Управившись довольно быстро, он застал Кэт в состоянии полного «ню». Нетерпеливыми движениями пальцы Кэт простучали по приборной панели что-то похожее на точки и тире. ««Лежать» или «лизать»?», - не мог догадаться сотрудник шестого отдела РСХА. Проблемы с азбукой Морзе у него были не случайными: еще в школе старших прапорщиков занятия по телеграфу он пропускал за школьным спортзалом вместе с друзьями Васькой Чапаевым и Колчаком. Там, обуреваемые юношеской гиперсексуальностью, они хвастались своей доблестью и мерились достоинствами. Штирлиц всегда занимал второе место — соревноваться с Василием Ивановичем мог только учитель физкультуры, который частенько потягивал пиво в компании подающих надежды учеников.

Поток мыслей отвлёк разведчика от главного. «Может вестибулярный коитус?», - предложил он Кэт, но по её уверенным движениям было понятно, что сегодня просто так не отделаться. Голос Копеляна за кадром: «Никогда ещё он не был так близок к провалу…»

«Эякулировали, эякулировали, еле выэякулировали», - вспомнилась ему скороговорка выученная на уроках немецкого с целью тренировать безупречное произношение. Он отвернул нижний край своих семейных трусов типа «Парашют», оторвал подшитый карман и достал две свечи - новейшую разработку передовых учёных Германии в области сексуальных удовольствий. Принялся за дело.

...Слышались мерные постукивания ногтей Кэт о боковое стекло, которые соответствовали русским словам «ах» и «ох».Секундная стрелка юбилейных часов отсчитывала двести тридцать первую секунду битвы за оргазм...

Я літав

Воістину салат зі свіжих овочів з обов'язковою наявністю у його складі червоного болгарського перцю творить дива... Може то і грушевий сідр дав про себе знати, але після дибільного робочого дня, спілкування з "любими" науковими керівниками, жахливої погоди за вікном з'явилось бажання щось нацарапати на блозі.

Ось я повернувся з рідної неньки України і можу написати враження від першої свідомої подорожі літаком туди і назад (прямо, як про Більбо Беггінса). Особливо веселих чи цікавих штук зі мною не трапилось, але загальне враження непогане. Цікаво було порівняти наш сервіс в аеропортах і французький. У французів, що б ти не робив: проходив паспортний контроль, реєструвався, просто любувався фігурою стюардеси в скло ілюмінатора - завжди тобі "бонжур" і "мерсі". Наші ж зустрічальники-проводжальники у військовій формі можуть хіба зкорчити неприємну мармизу і допитуватись тебе звідки ти приїхав, незважаючи на те, що у віконце ти просунув український паспорт.

Дуже приємне враження справив на мене аеропорт Шарля де Голя. Здоровенний... страшне діло. Але загубитись майже не можливо - усюди вказівники, схеми або люди, готові допомогти. Все чисте і туалети безкоштовні. Вночі тихенько, як у моргу. Благодать і люди відпочивають прямо посеред численних холів і коридорів. Ніхто не ганяє і не верещить прибиральниця... Європа...

У Борисполі ж протилежна картина - море народу, вказівники розставлені так, що по ним зручно тільки губитись (хоч аеропорт незрівнянно менших за паризький), написані то російською, то українською, стандартні совдеповські черги на реєстрацію, паспортний контроль і таке інше... Азія...

Спаведливості заради треба сказати, що, якби не ця "азія", то очевидно, що ваш покірний слуга запізнився б на літак. Бо, проспавши потяг, в 4 години ранку, при залишившихся семи годинах до відльоту і трьохстах п'ятдесяти кілометрах до аеропорта у Франції Вам навряд чи вдалося б позапланово виїхати з провінційного міста і бути в столиці вчасно... А мені, слава Богу, вдалось!

Потім були чотири з половиною години на маршрутці до залізничного вокзалу в Києві, півгодини звідти до Борисполя, три години літаком до Парижу, хвилина на дивному "безпілотному" трамваї в аеропорту, півгодини на паризькій електричці і метро, півтори години на швидкісному експересі до Руана і сорок хвилин до місця проживання на трамваї. Фух! Залишилось тільки розпакувати сумку і випити з сусідом привезеної горілки, закусивши сальцем і домашніми маринованими огірками. Гейм овер. Продовжуєм імітувати бурну зацікавленність фізикою.