Експеримент руками теоретика

Так, безсумніву недаром пройшли мої 3 роки на кафедрі теоретичної фізики! Півлабораторії прийшло дивитись на витвір моєї передової наукової думки. Ну, тут з мене спрос маленький. Ніхто не просив мого наукового керівника іти у відпустку і строчити мені по три листа на день з цінними вказівками про те, що я маю зробити, протягом того часу, що він проводить із своєю дружиною. І ще ніхто не просив професора Лева на лекціях казати що, якщо нічого не можеш робити, то роби хоч щось. Повідомляю: цей принцип можна прикласти тільки в ідеальних умовах, тобто в просторі діяльності фізика-теоретика. В іншому випадку цілком імовірне пошкодження матеріальних цінностей і людські жертви.
Тепер по суті. Виявляється, що після виплавки, сплави потрібно ще певним чином термічно обробляти, для того щоб досягти найкращих механіко-фізичних властивостей. Для різних матеріалів ця процедура відбувається при різних температурах, тисках, часових параметрах і параметрах середовища.
Ну, магній, ну, горить, ну, і Бог з ним... (Хто не зрозумів - я маю справу з магнієвими сплавами). Короче, така невинна процедура, як solution heat treatment, метою якої є утворення однорідного розподілу атомів сплаву шляхом витримки при високій (відносно) температурі протягом певного часу, призвела до того, що я впевнився, що у кожній кімнаті з науковим обладнанням має бути велика червона кнопка для теоретика.

Так от, для магнію вищезгадану процедуру треба проводити в контрольованій атмосфері інертного газу, бо інакше, через сильну хімічну взаємодію з атмосферним киснем, отримаєте при п'ятиста сорока градусах Цельсія окис. Як виявилось, неконтрольована атмосфера - це не єдиний спосіб викинути зразок на смітник.

Шле мені листа той лівшиць - роби вже відпал... А в мене ще для solution heat treatment кіт не женився, бо газу немає... Ну, думаю, якщо партія сказала "Надо!", то члєни тихо мовчать і роблять своє діло. Газу нема - без газу! Завів якусь стареньку помпу фірми Alcatel, розігрів пічку, фіганув туди зразок в кварцевій трубці і пішов курити бамбук на 4 години...

Нє, ну про лампочку, спіраль якої випаровується у вакуумі, я знав, але ж не зразок, розміром з мізинець!
Через дві години після початку процедури, приходить до мене пані і питає, чи я навідувався до печі. "Ну..", - кажу, - "трошки чорне, але що то за копоть, я не знаю...".
Результат: при тискові в тисячу разів менший за атмосферний і температурі 540 градусів, мій зразок рівномірно розмазало по стінкам трубки і вона стала схожа на циліндричне дзеркало. А те, що залишилось від мого зразка, благополучно забулькотіло у воді і розчинилось...
Потім, ще була спроба відмити трубку за допомогою кислот, що викликало екзотермічну хімічну реакцію з усіма вибухаючими наслідками... Щоправда, це вже був не я. Я лише сьогодні пішов легесенько щіточкою і пральним порошком трубочку такі домив...
Щось оце мене така наука насторожує... То вибухи, то трубочки мити, то шліфувати, то різати кілограмові куски металу... Щоб оце на асєнізатора ненароком не перекваліфікуватись.