Ви не знаєте, що це за запах?

Здається це мені коти в душу насрали... Хоча коти тут зовсім ні до чого. Це французи. Виєбли, вибачте на слові. Скажу вам: що по-французьки, що по-українськи (що по-монгольськи напевне) моральна "натяжка" - це задоволення тільки для сильних духом мазохістів. З урахуванням того, що я людина смертна і ще й до того усього надто уразлива, то мої руки опустились, а голова похилилась. Зараз спробую відтворити хронологію подій.

Розпочалось усе з того, що я сюди приїхав... але це дуже загальні слова і їх треба конкретизувати. Конкретизую: мої наукові керівники, беручи мене в аспірантуру, дали зобов'язання виконати певний проект. Але повного розуміння, що вони хочуть, а особливо, як (!) вони це мають робити досі не настало! З урахуванням того, що піддослідних зразків досі немає, я ще місяці три тому запропонував шановному мосьє Вільямсу і мадам Пареж співпрацювати хоча б в області теоретичних розрахунків з паном Бокочем, адже останній, колись в процесі поглинання разом зі мною горілки , видав інформацію про те, що він є одним з кращих спеціалістів у світі по взаємодії у сплавах. Мої шановні керівники довго телились (це, відчуваю, така характерна норманська риса) і, врешті решт, через місяць після моєї розмови з ними, вирішили такі обговорити перспективи співпраці з Бокочем.

Далі у мене події розвивались досить стрімко в опануванні методів розрахунку енергетичних параметрів стану, було зроблено багато і завірено тим же Бокочем. Десь через місяць після початку співпраці мій український колега сказав, що треба буде видати статтю за отриманими результатами. А, буквально, на початку цього тижня запропонував прийняти участь у конференції молодих вчених, що матиме місце у швейцарському місті Лозанна. Для нас (я маю на увазі вихідців з СРСР) тиждень до дедлайну - це вічність, можна не те, що абстракт накатати по обрахованому матеріалу, а взагалі розробити за цей час нову теоретичну концепцію ще не отриманих результатів. Я "вальяжно" сів за написання тез до конференції.

За день наваяв і поніс до "науковців". Мій перший керівник - Вільямс - нормально. А мадам Пареж, після "важкого" трудового будня (прочитала дві лекції чи семінари) відправилась додому о п'ятій чи четвертій дня. Ну хто їй лікар?.. Відправив їй на перевірку електронного листа. Наступного дня вона не працювала (бо окрім суботи і неділі має звичку не працювати ще у середу), а оскільки строки тисли, то я, не дочекавшись від неї відповіді, відправив листа ще й директору лабораторії, ну, і копії їй, Вільямсу і Бокочу. Усе ніби законно...

Сьогодні отримую від неї "гнєвний месседж": "Мол так і так, шо за хуйня (було б у французькій мові таке слово, вона б його точно сказала), пачіму я нє знаю, шо тут усьо бєз мєня дєлаєтся!!! бла-бла-бла.". І це при тому, що ми включили в авторів її (!), хоч вона і крапки не поставила під тим, що було зроблено. "Я нє поставлю свойо імя под тєм, что нє понімаю і нє провєріла!" - але ж з таким темпом роботи в неї шансів зрозуміти просто нема!
Короче, промила мені француженка мозок, повела до Вільямса і там ще повипендрювалась. Трохи й Бокочу дісталось. І, що саме цікаве, виявилось, що вона мого першого листа пропустила поміж вух, не читаючи, і тому плювала піною, як дракон полум'ям.
Потім прийшла типу вибачатись, але "впєчатлєньїце то осталось...".

І все це та жіночка, котрою я захоплювався... От же ж жінки!