З Новим роком усіх!

Як настрій? Сподіваюсь передноворічний, а значить гарний!

По-хорошому, мені треба було б почати цей останній в 2007 році допис зі здобутків і невдач попереднього року, але я так спішу на потяг, що вже зовсім нічого не встигаю. Тому залишу цю спаву до року прийдешнього - сподіваюсь зможу щось пригадати після святкування, бо минулий рік був напрочуд насиченим.

Ну що, шановні, я побіг!

З Новим Вас усіх роком! Бадьорих Вам ранків і незабутніх вечорів у новому році! Зустрінемось в 2008!

В очікуванні

Чпок. "Добрий вєчєр!" - , як казав один ввічливий лось з відомого анекдота. І дарма, що він був (чи то досі десь є) нетрадиційної сексуальної орієнтації. Ми ж бо Європа: демократія і плюралізм, ну і ще пару усіляких побічних "ізмів": нам абсолютно начхати на те, що сусід-пасажир сморкається на весь вагон, ще й так, що вуха закладає секунд на 10, ну, і зрозуміло, що ми не будемо робити зауваження гоповитому пацанчику, що врубив музику на своєму новому мп3 плеєрі (та так, що його чує півкварталу), щоб показати усій людській спільноті, який він "нелох", а заодно, привернути увагу сусідніх дівчаток, що цнотно хіхікають конячим реготом і не можуть нарадуватись від того, що такий - на все пгт парубок - робить їм недвозначні жести (непобоюсь цього слова) членами свого тіла.

Але пост не про те. Це так... щось навіяло, старе і нове. Самотність дається взнаки. І не скажу, що сильно страждаю - досить комфортно себе почуваю, але хотілось би більше спілкування. А, якщо не спілкування, то хоча б просто знати, що поруч є люди. Так, так. Я знаходжусь в студмістечку, але людей тут нема! Усі пішли на фронт! ...тобто навпаки - на заслужений відпочинок.

Вчора була гарна погода, а сьогодні, як у мішку - все сіре і непривітне (тільки горобці, котрих підгодовує під моїм вікном адміністратор гуртожитку безтурботно цвірінькають, причому без французького картавого "р"). Дивлюсь крізь скло - як на цвинтарі, причому на цвинтарі вночі і десь в ніч на 1 січня - ні душі (скоріше ні тіла).

Знаючи, що сьогодні католицьке Різдво, я ще учора намірявся з"їздити в центр міста та провіятись. Їхати зранку, я подумав, немає сенсу, а під вечір народ проснеться, розрухається і буде якесь цікаве дійство за участю слонів і дідуся Панаса. Отут проявилась моя хиба в знаннях способів відмічання релігійних свят у західних європейців (а може тіки у французів).

"Всі вмерли, а хто лишився, той вже сховався і не вилізе ні за які гроші зі схованки" - отака єдина спала мені думка, коли я опинився на березі Сєни, тобто у самому центрі Руана. Ну і правда: що робити на дворі, коли усі бутіки, магазини і ресторани (і навіть арабські кебаби) зачинені? Ну не стати ж посеред площі коло Notre Dame de Rouen і не пальнути ж пробкою з під шампанського в небо, а потім ходити по близьким і знайомим колядувати, співати пісень і просто веселитись у компанії друзів... Та яке там...: улюблений магазин взуття зачинено - нема сенсу навіть носа на двір показати.

Отож, я повернувся додому сів знову поряд зі своєм електронним другом і намагаюсь з нього зробити свою мрію, ну чи щось подібне. Він не чинить супротиву, не зважаючи на те, що я за останні 3 дні на ньому 4 рази переставляв Лінукс, усіляко мучив і перезавантажував. Тепер сиджу: музика грає, розкладка українська є, система сама обновилась - сам собі подобаюсь (і підозрюю, що своєму лаптопу теж...). А тому, можна з чистою совістю лягати спати , щоб зранку прокинутись і зрозуміти, що до Нового року залишилось 6 днів, а це свято (є сподівання) я проведу не менш яскраво ніж минулого року.

Добраніч.

Зебра

Ну що, дорогенькі мої, дочекались мене уже і в цю піздню пору, можна сказати, в онлайні? Хто не знає, то у нас тут вже десята година вечора, а у вас, очевидно, одинадцята. А це означає, що пишу я свої французькі історії не з лабораторії, як зазвичай, а з іншого місця... так, з власного компютера!
Ох, і епопея ж була з цим компом... Ну зара, все попорядку, щоб ти, шановний, ненароком не збився з думки.
Так от, ще тільки заїхавши в свої апартаменти, я помітив поряд з електричними розетками Ethernet-розетку. Коли мені сусід ще й сказав, що інтернет в гуртожитку нахаляву - самі розумієте, як у мене усе збурилось всередині: навіть, незважаючи на моє німецьке прізвище, одразу пригадались прислів'я про солодкий оцет та хлорку, що, як сир, коли нахаляву.
Залишалось питання за малим - комп'ютер! Ну, якби я залишився навчатись у Києві, певне, це питання так і залишилось би без відповіді. Але я тут, і, слава Богу, можу дозволити собі таку маленьку "шалость", як комп'ютер.

Виявилось, що гроші необхідна, але не достатня умова одержання заповітного компютера. На цьому шляху з'являлись перепони одна за одною, про які я навіть не міг подумати. Для початку мені потрібно було визначитись, що я хочу(ой, яка нелегка задача, за наявності вибору), а потім, де це можна взяти. Ну з першою задачею мені визначитись допоміг одних з читачів цього блогу, за що йому і подяка, а з другою, допомогли мої північно-африканські друзі. Ох, як я хотів одразу зробити замовлення, тільки-но побачивши сайт інтернет-магазину (інколи так буває - ну так сильно хочеться, а на кожному кроці тoбі під ноги кидають щось слизьке)! Діло було з пятниці на суботу, в пятницю ще не було визначеності, а в суботу виявилось, що треба мати телефон, щоб зробити замовлення, ну і ще там декілька тонкостей. Із скрипом зубів вирішив зачекати до понеділка... Якби у мене був вибір, то я б сказав, що це була помилка, бо наступний тиждень виявився прямo такі "чорним". В понеділок я не замовив ніфіга, бо виявилось, що моя банківська картка не підходить для оплати через інтернет. В вівторок дві події із знаком мінус: я не зробив медогляду, бо кляті жабоїди щось намудрили з документами і я в їхньому радіологічному центрі тужився і приймав свої пологи з французької мови, щоб зрозуміти в чому проблема, ну і, крім того, в цей день не обрали прем'єр-міністра. В середу замінив я свою банківську картку (так і не зрозумівши, нащо мені давали те лайно, якщо можна було одразу дати цю), але настрою це не додало, бо цілий день потім сидів в інтернеті у пошуках залежності параметрів гратки магнію від концентрації іттрію та ніодиму - так нічого і не найшов (як я це не люблю!..). В четвер замовив нарешті компютер і тепер завмер в очікуванні. Чекати прийшлось недовго: вже в пятницю ввечері виявив, що за комп з рахунку зняли рівно в 2 рази більше грошей, ніж було в заявці. З горя в суботу пішов на нічні гуляння, які мені теж не принесли задоволення. Прийшовши в 6 ранку пішки з центра (годину топали) завалився спати, щоб не накликати ще яких неприємностей.
І що ви собі думаєте? Такі да: в понеділок ніби все устаканилось (тьху, тьху, щоб не наврочити). Комп ввечері привезли, гроші теж сказали повернуть, параметер гратки найшов (правда тільки для іттрію), сьогодні Тимошенко такі дала прикурити "проффесору", він же в свою чергу дав жабі (чи то вона йому) цицьку і пішов з опущеною головою в компанію до Капусти Яновича Дапашліви, а на банківському рахунку з'явились мої кровні майже 700 тугриків. Дасть Бог (і не тільки на цей тиждень), так і буде все ок, чого і вам бажаю.

P.S. Ох, блін, в загальну тему ще не вписав, як я довго (годину чи півтори) чекав поки на компі налаштується ця "віста", а потім ще й диск відновлення створиться. Увесь час думав над питанням: "а нашо воно мені, якщо я всеодно його уб'ю?", бо воно таке гарне і таке надмірне (чого лише вартий інтернет експлорер!), що годиться лише для домогосподарок, як казав Усенко. А я ж всетаки працював помічником сісадміна, хоч і в "Козирній карті".

Перепрацьовую

Велике усім коментаторам і просто оглядачам жабоїдське "MERCI" ну і, авжеж, "bonjour". Не дуже багатим на події виявився цей і попередній тиждень: все в роботі, все в милі... Ото читаю, пишу, граточки розглядаю, малюночки малюю... До того вже дочитався, що вчора, прийшов додому після робочого дня і навіть не хотів їсти. Думаю: "зварю но я собі чаю та почитаю трошки французьку мову...". Поставив на плиту кастрюльку від тефаль, а з голови все ніяк гратка D019 не вийде. Заварив нарешті чайок, закрився з ним і з пакетом булочок в кімнаті, і давай наганяти приємні думки. Відчуваю - щось заважає, і дуже схоже на те, що заважає саме смак чаю: якийсь незвичний, але досить знайомий... Лише відхлебнувши самого чаю без булки, я здогадався в чому справа: смак був той самий, що й в чаю, який я колись куштував на першому курсі, коли якась свиня регулярно підсипала в чайник солі. А... і одразу ж згадалось, що я в потоці думок 5 хвилин тому ненароком всипав у воду для чаю скажену французьку сіль. А чого скажена? мені здається, що вона більш солона, ніж наша і називається якось типу "sel de mer", тобто "морська сіль", короче що я вам розказую - самі знаєте: "ота х*йня, що з моря вилізла".

Отака байка, чув?

З.І. знайшов гарний сайтик для тих, кому остогид український політичний цирк. Загляньте, там можна почитати і подивитись

Ну не наглість?...

Розказую ситуацію: читаєш статтю, як правило, з першого разу ніхрена не розумієш (з другого - розумієш тільки хрен і то, той котрий займає десь 20 відсотків статті). Після третьої спроби прочитати статтю до кінця і зрозуміти хоч ідею, починаєш усвідомлювати, що без детального ознайомлення із списком літератури, котру пропонує (але не факт, що читав сам) автор не обійтись. Лізу в бібліографію. Tам історія повторюється заново. І так до самих перших випусків Phys. Rev. датованих початком двадцятого століття. Але цей ланцюжок дуже часто обривається, причому мене це страшно дратує. Дивлюсь на цитування і бачу таке: "[a] Вася Пупкін і Коля Крижопольський 19ХХ(неопубліковано)" або "[b] Шльома Гомєльскій (приватні розмови)".

..ось прийде моя черга писати статті в усякі модні журнали, то я теж вставлю "[г] Ілліч, Піндос & Мамед (бєсєди о битіє за рюмкою чаю)"

Une belle phrase

Зацініть фразу, яку я вчора вичитав у підручнику французької мови: "Elle choissit une jolie toilette pour aller au théatre." ["Вона обирає гарненький туалет, щоб піти у театр."] , здавалося б - все ніби нормально, але якось незвично. Так і хочеться сказати: "Многие страдают молча..."